НЕДОРЕЧНИЙ

НЕДОРЕ́ЧНИЙ, а, е. Зроблений, сказаний, виявлений і т. ін. невчасно, невідповідно до обставин, умов, місця; який не відповідає ситуації. — Що ж ви нічого не кажете? — Невже се недоречне питання? (Леся Українка, III, 1952, 600); Пафос, яким пройнято книжку, є недоречний і знижує науковий рівень праці (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 11);
//  Наявність, присутність якого небажана; зайвий, непотрібний. Серед блискучого скла почував [дід Мусій] себе недоречним і зайвим (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 65); Дзвінок був недоречним — Тамарі хотілось побути на самоті (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 275);
//  Який не гармоніює з чимсь, не пасус до чого-небудь. Вона і зараз вертілась, як на голках, поблискуючи великими козачими шпорами, які були досить-таки недоречні на її чобітках (Олесь Гончар, III, 1959, 419); Довгастий шрам на лівій щоці здавався недоречним і чужим на його обличчі, що дихало спокоєм і виказувало внутрішню рівновагу (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 100).