НЕДОРЕ́ЧНО. Присл. до недоречний. — Згоріла моя хата, — каже баба, — разом із родом.. — От і добре, — недоречно відгукується Явтух, — беріть зілля та й рушайте до мого двору… (Юрій Яновський, II, 1954, 188); І жаль Катерині Антона, і сміх бере з нього, з себе, з усього цього світу, що так недоречно збудований (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 44);
// у знач. присудк. сл. Семен Микитович.. терпляче слухав смішні вигуки обуреного діда. Сперечатися було недоречно (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 170).
НЕДОРЕЧНО
Тлумачення слова