НЕДОЛУ́ГИЙ, а, е.
1. Безсилий, слабий, кволий фізично (про людину і тварину). Уляна ж, навпаки, швидше бігла з повним кошиком, згинаючи в три погибелі недолугу постать (Леся Українка, III, 1952, 664); Щука справді була пудова. Недолугий шинкар ледве доволік її до стола (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 459); Корова була у нас недолуга, молока давала мало (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 17).
2. Який не відповідає своєму місцю, призначенню і т. ін. Іван Дума мав повну рацію, коли говорив про недолуге командування галицької армії (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 274); У творі [«Місто над нами»] згадується про недолугих профспілкових діячів (Літературна Україна, 25.XII 1962, 3).
3. Слабкий щодо сили свого впливу. Недолуге слово не дійде до серця людини (Радянське літературознавство, 1, 1965, 32);
// Слабкий у художньому і змістовому відношенні. В першу чергу Драгоманов.. звернув увагу на появу в українській літературі ряду недолугих і змістом і формою творів (Українська літературна критика.., 1959, 216); Франко при редагуванні надісланих йому рукописів виправляв не лише цілі строфи, а й загострював у них думки. А те, що було недолуге, не мало права появитись друком (Літературна Україна, 11.I 1963, 2).
4. Незначний щодо обсягу, розміру, значення і т. ін. Він знімав стару порохняву стріху, вшивав хату новими сніпками і таке задоволення мав у тій недолугій роботі, що мимоволі наспівував (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 468).