НЕДОЛЮДОК

НЕДО́ЛЮДОК, дка, чол., зневажл. Той, хто не гідний звання людини через свої потворні дії та вчинки. — Занапастили дитину нашу, занапастили… пішла в найми, як і людські діти… та недолюдок той, пан з Бобрика… звів її… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 144); Озирнувся я і бачу: Лука Безрукий. Хто у нас не знає цього п’яного недолюдка! (Семен Журахович, Опов., 1956, 186);
//  Жорстока людина, кат. Здавалось, караюча рука здіймалась над вигорілим степом, і мерзенні недолюдки в чорних мундирах лякливо поглядали на схід (Іван Багмут, Опов., 1959, 85);
//  Уживається у звертанні як лайливе слово. — Ага, ви гадаєте, погані недолюдки, що ми вам скоримось, повіримо, що ви тут навіки? (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 119).