НЕДОЧУВАТИ, аю, а єні, недок., НЕДОЧУТИ, ую, уєш, док.
1. тільки недок., неперех. Погано чути, бути глухуватим. — Добрий день вам, отче! — сказала [пані] голосно, знаючи, що о. Нестор троха [трохи] недочуває (Іван Франко, VII, 1951, 36); — Ти що, недочувати вже на старості літ почав? (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 65).
2. перех. і без додатка. Погано чути сказане, не чути всього. Роман і зараз недочув дівочого слова (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 480); Рипнули двері, увійшла Антоніна. — Місто якесь забрали, та недочула (Олександр Довженко, I, 1958, 330).