НЕДОБИ́ТИЙ, а, е.
1. Не зовсім, не до смерті вбитий, уражений. — Пане Ншесмицький, не здавайтесь! — захрипів, по землі качаючись, недобитий улан (Павло Тичина, I, 1957, 268);
// у знач. ім. недобиті, тих, мн. Ті, кого поранили; ті, що уражені не до смерті. На бойовищі конали недобиті, але їх стогнання ніхто не слухав (Осип Маковей, Вибр., 1956, 507); Вершники гасали по полю, — рубали недобитих (Петро Панч, В дорозі, 1959, 61).
2. Не переможений повністю, не знищений остаточно. Глухо бухнули гранати, Задрижали береги, Хто куди звелись тікати Недобиті вороги (Платон Воронько, Три покоління, 1950, 20); А засмучена Оксана Увійшла у хату: — Знову ворог недобитий Голову звів кляту! (Микола Шпак, Вибр., 1952, 115).
3. Не повністю розбитий, зламаний, зіпсований і т. ін. (про посуд, меблі і т. ін.). Достала [жінка] недобитий полумисок; всипала в його галушок (Панас Мирний, I, 1949, 251); — Як бити, то бити все. І далі трощив [Хома] педобитий ослончик (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 89); Кидав [Кесар] хлопцям під ноги недоношені штани та сорочки, спортивні піджаки, недобиті черевики (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 33).
4. розм. Недомолочений (про хліб). До роботи мало хто брався, хіба в кого в дворі стояв стіжок недобитий — домолочував ціпом (Андрій Головко, II, 1957, 253).