НЕДО́БИТОК, тка, чол.
1. Той, хто не добитий, не залучений остаточно. Аж за Уралом, за Елеком, Старий недобиток варнак Мені розказував отак (Тарас Шевченко, II, 1963, 207); — Ой лишечко! .. — кричав недобиток. — Ой рятуйте!.. (Панас Мирний, II, 1954, 131).
2. тільки мн. Недобиті частини ворога, залипши війська після поразки. Розбите польське військо утікало з поля. Недобитки знову замкнулися в таборі (Яків Качура, Вибр., 1953, 30); Ніхто не знав, що імператор ромеїв з недобитками своїх легіонів хоче швидше пройти Болгарію (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 644).
3. перев. мн., зневажл. Незнищені залишки ворожих угруповань, організацій, класів і т. ін. [Олена:] Куркульські недобитки пробують піднести голову (Іван Микитенко, I, 1957, 173); Буржуазно-націоналістичні недобитки.. всіляко намагалися гальмувати будівництво соціалізму в нашій країні (Історія української літератури, II, 1956, 440); — Може, годі нам всяких тут петлюрівських недобитків слухати? — Він метнув презирливим поглядом у бік Хлопєшки (Олесь Гончар, II, 1959, 18).
4. рідко. Уживається як лайливе слово. — А ви, недобитки!.. Ще й вас тут пеставало?! (Панас Мирний, I, 1949, 381); [Молодий хлопець:] Так пропадай же сам! І нам тепер нема до тебе діла, недобитку мізерний! (Леся Українка, II, 1951, 216).