НЕБОЖА́, ати, сер.
1. Зменш.-пестл. до небіж і небога. Грицько так і покинув своїх [дітей] на ніч у сестри, бо другого дня треба було їхати рано, то тітка й зоставила в себе небожат (Борис Грінченко, II, 1963, 406); В Яготині Шевченко зробив.. оригінальні портрети В. Рєпніної, дітей — небожат княжни (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 125).
2. тільки мн., пестл. Звертання старшого до молодших. Веселі небожата!.. Я байку розкажу — послухайте, хлоп’ята! (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 129); Для вас, небожата, в ідей така наука: ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка (Іван Франко, IV, 1950, 66).