НЕБЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. Який не блищить, без блиску. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі (Іван Франко, IV, 1950, 187); Нерепані чоботи й порепапі ноги обтрушували ще сіру неблискучу росу, приминали поранкові тіні і зупинялися на тих урочищах, де лежало їхнє щастя (Михайло Стельмах, II, 1962, 131).
2. перен. Не зовсім добрий; посередній. Фінанси мої в неблискучому стані (Леся Українка, V, 1956, 334); Приємне тепло вогнища повертало хлопцеві добрий настрій, і він намагався відганяти уїдливу і гірку думку про батька, маму і про свої неблискучі перспективи (Іван Багмут, Щасливий день.., 1959, 120).