НЕБІ́ЖКА, и, жін.
1. Дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця. — Настя.., як рідну, любила свою хрещеницю небіжку Галю (Панас Мирний, IV, 1955, 95);
2. Жіночий рід до небіжчик. Як упився [Гриць], то забува зовсім, що жонатий: все мав себе за вдівця та й згадував першу небіжку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 58).