НАЗВИСЬКО

НА́ЗВИСЬКО, а, сер. Назва, яка дається людині, крім її власного імені, і відбиває яку-небудь властиву їй рису характеру, діяльності, зовнішності; прізвисько. В школі мені дали назвисько — зоолог, бо природничі науки найбільше цікавили мене (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 54);
//  розм. Ім’я людини. Маю труднощі при перевірці, як котра дитина називається. Інші бачу назвиська в метриці, а зовсім інші жінки дають (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 395);
//  розм., рідко. Те саме, що назва 1. Я зразу побачив, що в їй [сумці] найбільше було друкованого паперу, один аркуш з наштемпельованим назвиськом палати (Володимир Самійленко, II, 1958, 313); — Родом ми з Підгарського району з хутора «Америка». А так, «Америка». Таке назвисько давно закріпилось за нами… (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 421).
 Одне назвисько — те саме, що Одна назва (див. назва). Глянеш на той капелюх — сміх і горе. Одне назвисько. Засмальцьований від поту, облізлий, одним словом — ганчірка (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 351).