НАВИ́ЛЬНИК, а, чол., діал.
1. Держак вил. Десь на горищі Юхим знайшов суху деревину, вистругав навильник, біля стіни поставив справні вила (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 293); — Я торік оцією рукою задень три навильники поламав у возовицю (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34).
2. Кількість сіна, соломи і т. ін., підібрана на вила за один раз. Орудує [Настя] вилами незгірш парубка. Набере сухої отави добрий навильник і — одним махом на копицю (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 209); Кинувши останній навильник гною, він хотів зрушити з місця тачку (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 27).