НАВИ́КЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до навикнути. Бояри ж, не навиклі до таких неприступних і карколомних доріг, пішли здовж валу (Іван Франко, VI, 1951, 17); Всі три висотні споруди викладають муляри спеціальної виучки, навиклі до сміливої праці (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 3).
2. рідко. Який увійшов у звичку, став звичним. Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 324);
// Який звик до чого-небудь. Я волю пайову іще раніше знав, Ніж він торкав мене дзвінкою острогою, Чи стишував ходу навиклою рукою (Максим Рильський, II, 1956, 15).