НАВШПИНЬКИ, присл.
1. з дієсл. стати, підвестися, звестися і т. ін. На кінчики пальців ніг. Ватя підвелася навшпиньки, нарвала яблук і покидала їх на траву (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 121); Бармаш обірвав себе на півслові, одірвав руку від кашкета і замість пристукнути каблуком став навшпиньки (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 146).
2. з дієсл. стояти та дієсл. на означення руху. Те саме, що навшпиньках. Листоноша мовчки, навшпиньки підійшов до Терентія (Олександр Довженко, I, 1958, 417); Озувшись, Давид навшпиньки, щоб не почула тітка, виходить з хатини (Михайло Стельмах, I, 1962, 141).