НАВРО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наврочити. * У порівняннях. Зашкрябало щось, видно, їжака в носі, бо став нараз, мов наврочений, і сердечно чхнув собі, аж лупа пішла лісом (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 12);
// наврочено, безос. присудк. сл. [Настя:] От горе, от лихо з таким чоловіком!.. Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? (Карпенко-Карий, II, 1960, 206); Найважче було встановити причину хвороби. Це не пристріт і не сояшниці, тут швидше вже переполох чи просто наврочено… (Олесь Донченко, III, 1956, 132).
НАВРОЧЕНИЙ
Тлумачення слова