НАВПРОСТЕЦЬ, НАПРОСТЕЦЬ, присл.
1. По прямій лінії, найкоротшим шляхом, не по дорозі. Остап ішов навпростець, минаючи вузькі, криві стежки, протоптані товаром і пастухами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 338); Двоє червоних партизанів брели полем напростець до битого шляху (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 30).
2. перен. Без натяків, відверто, прямо. Деякі сміліші, так ті так, напростець, стануть казати: — Оксано! Я тебе полюбив..! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 427); Я не витримала і запитала [Маню] навпростець: — А куди і чому ви збираєтесь виїжджати? (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 125); Дорош не витримав і вирішив повести із Сергієм розмову, як то кажуть, навпростець (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 161).