НАВОЛІКА́ТИ, аю, аєш, недок., НАВОЛОКТИ́, лочу, лочеш; мин. ч. наволік, наволокла, ло; док., перех., розм.
1. Волочачи, приносити велику кількість чого-небудь. Наволік багато дерева.
2. Натягуючи, покривати кого-, що-небудь. Наволік на себе теплу ковдру.
3. перен. Накликати, зводити щось неприємне на кого-, що-небудь. — Ну, ну, нема чого лиху славу на наш рід наволікати (Леся Українка, III, 1952, 747); — Що в тебе за чоловік?.. Ось і на Уласа напав ні за що. Наволіка небилиці (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 252).
♦ Наволокти пеню на кого, діал. — обвинуватити кого-небудь даремно.