НАВО́ДЧИК, а, чол.
1. Боєць, який наводить гармату і т. ін. на ціль. Чудовий-таки наводчик був Семен Гончаренко! — рідко який снаряд не попадав у ціль (Андрій Головко, I, 1957, 288); Наводчики розуміють мене; беруть прямий приціл (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 90).
2. Той, хто займається наведенням чого-небудь. Наводчик переправ; Наводчик прожекторів.
3. рідко. Той, хто наводить (у 1 знач.) кого-небудь на щось. Ота бідняцька голота добровільно зголошувалась у наводчики російським солдатам. Показувала їм таємні схови, де багаті ґазди переховували вгодованих.. свиней (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 19).