НАВКОЛІШКИ, розм. НАВКОЛЮШКИ, присл.
1. з дієсл. опускатися, падати, ставати і т. ін. На коліна. Наум кинувсь навколішки, підняв руки догори та й молиться (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 97); Усі козаки і старшини скинули шапки й стали навколішки (Олександр Довженко, I, 1958, 273); Вона впала навколюшки й, обливаючись гарячими сльозами, звела свої немічні руки до образів (Юрій Яновський, I, 1959, 365).
2. з дієсл. лазити, стояти і т. ін. На колінах. Параска плеще громаді, що я буцімто відьмила, кругом криниці лазила навколішки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 17); Женя неначе завмерла, стоячи навколішки, припавши головою до землі (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 164); — Опам’яталась — стою навколюшки на землі, де танки пройшли, і буквально — цілувала їх слід… (Андрій Головко, I, 1957, 449).