НАВІК

НАВІ́К, присл. Те саме, що навіки. Минають місяці, — село Навік замовкло, Оніміло (Тарас Шевченко, II, 1953, 151); Хай буде той навік проклятий, Хто батька й край свій забува! (Володимир Сосюра, II, 1958, 390); [Голос:] Ой, де мій коханий юнак-оборонець? .. Навік зажурився і втратив надію до мене дістатись (Леся Українка, II, 1951, 185);
//  Завжди, вічно. По землях отих наша слава ходила, Вона, не зів’яне навік по війні (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 62).