НАВІДЛІ, присл., діал.
1. Навідліг. [Панас:] Якби ж я його побив абощо… А то так тільки, мазнув його навідлі… (Марко Кропивницький, I, 1958, 131); Щосили розмахнувши своїм довгим батогом, вартовий хльоснув хижака навідлі, і шуліка каменем звалився на суху землю (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 61).
Навідлі кидати і т. ін. — розмахнувшись, з силою кидати що-небудь під себе. Коли штани були готові, Вустя навідлі кинула їх братові (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 234).
2. На певній відстані. Три сосни стоять — одна навідлі, інші двоє, близенько в парі (Леонід Первомайський, Нова лірика, 1937, 208).