НАВДИ́БКИ, присл., розм.
1. На задні ноги (лапи), піднімаючи передні. Коні звились навдибки і стали.
2. На кінчики пальців; навшпиньки. Коло нього зводиться навдибки Степан Княжевич, боїться й слова пропустить (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 452); Качка стала навдибки, розправила крила, тріпонула ними і знову спокійно присіла (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 63).