НАВА́Р, у, чол.
1. Рідина, насичена соком тієї речовини, того продукту, що в ній вариться, заварюється і т. ін. — А зараз рекомендую прополоскати зуби наваром дубової кори (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 200); В темнику стоїть дев’ятиденний навар із вовчого лика (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 554);
// Жир, що спливає на поверхні рідкої їжі при варінні в ній тваринних продуктів.
2. рідко. Твердий осадок на стінках посудини, у якій що-небудь кипить, випаровується; накип. — Оскардами не лише зрубують навар в котлах, — дізнався Оверко, — а також тешуть дикий камінь (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 113).
3. техн., рідко. Те саме, що наварка. — У нас поліпшилася справа зі свердлами. Ось уже два тижні ми працюємо долотами твердого навару (Олесь Донченко, II, 1956, 168).