НАВ’Ю́ЧЕНИЙ, а, сер. Дієпр. пас. мин. ч. до нав’ючити. Зворушливим було прощання Івана з солдатами, кожний з яких був нав’ючений салом, хлібом чи бочечкою вина (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 104); Дмитрик був йому [сторожеві] по плечі, а Коропов проти нього, та ще нав’ючений двома чемоданами, здавався просто велетнем (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 113).
НАВ’ЮЧЕНИЙ
Тлумачення слова