НАТРУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до натрудити. Натруджене болістю серце забажало спочинку (Панас Мирний, IV, 1955, 298); * Образно. Місто спало, натруджене буденними справами (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 246);
// у знач. прикм. Любо впасти на зелену тінь Натрудженим і наболілим тілом (Максим Рильський, I, 1956, 62); * Образно. Навколо майже воднораз заскрипіло натруджене дерево саней (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 35).
2. у знач. прикм. Який багато потрудився. Семен помолився до неба, загорнувсь у свиту і заснув твердим сном натрудженого робітника (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 105).