НАТІШИТИСЯ, шуся, шишся, док., ким, чим, з кого — чого і рідко над ким — чим, без додатка, розм. Потішитися багато, досхочу. Почнуться й докажчику муки: Тоді на дозвіллі натішуся я З тортур і дратівлі змії-гультяя! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 227); [Кожух:] Говори, шляхтичу. Інакше сотник Горобець натішиться над тобою так, що сам диявол гопака ударить (Олександр Корнійчук, I, 1955, 218);
// перев. з запереч. не. Радуючись, вдовольнитися повністю. Я не могла доволі натішитися сонцем, воно так жарко гріло (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 308); Швидко одужував Данько.. Мати натішитись не могла: на очах оживає син! (Олесь Гончар, II, 1959, 198);
// Зазнати насолоди досхочу. Улас намилувався Лукиною, натішився й покинув її, як зірвану кітку (Нечуй-Левицький, III, 1956, 348).
НАТІШИТИСЯ
Тлумачення слова