НАСУВАТИСЯ аюся, аєшся і НАСОВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАСУНУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. Рухаючись, наближатися. З темряви насувались примари все нові й нові (Степан Васильченко, I, 1959, 310); Просто з поля насувались машини з громіздкими понтонами (Олесь Гончар, III, 1959, 407); Чорні хмари насувались, слали тіні навкруги (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 223);
// на що. Рухаючись, заступати, закривати собою що-небудь. Грозова хмара насувалась на світ (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 13);
// розм. Наближаючись упритул, різко напирати, навалюватися на кого-, що-небудь. Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 87);
// перен. Щільно оточувати, прилягати до чого-небудь. Біле все, як папір — біла земля, білі сади насуваються звідусіль (Степан Васильченко, I, 1959, 230); Темні гори, увінчані густим лісом, насувались на село могутнім громаддям (Олесь Донченко, IV, 1957, 172).
2. Рухатися вперед. З шляху, де насувався Косінський, прибігало кілька поселян (Іван Ле, Наливайко, 1957, 49); Хмарою з моря насуваються [вороги], лізуть у степ, як сарана (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 312).
3. перен. Надходити, наближатися в часі. Весна насувалась з поспішною похапливістю (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 382); Смерть насувалася грізно й невблаганно (Василь Кучер, Голод, 1961, 307); Вечір насувався над землею (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69).
4. на що. Зсовуючись, спускаючись нижче, закривати собою що-небудь. Брови йому то насувалися на очі, то вибиралися високо на лоб (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 353); Підборіддя її дуже виткнулося вперед, і ніс насунувся на самі губи (Панас Мирний, III, 1954, 305); Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (Олександр Довженко, I, 1958, 391).
5. перен., діал. Виникати, з’являтися, охоплювати (про думки, мрії і т. ін.). Задивлюся на чудову далину, й якісь мрії насуваються одна за другою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 466); Коли зближався [Лукин] до свого села, то стали насуватися знову чимраз більше сумні думки (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 205).