НАСУНЕНИЙ

НАСУ́НЕНИЙ, НАСУ́НУТИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до насунути 1. Він був у.. шапці, насуненій аж на брови (Лесь Мартович, Тв., 1954, 435); На ньому довга сіра шинель наопашки, каска з козирком, низько насуненим на чоло (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 576); Насунута наперед хустка ледве давала бачити худе змучене обличчя (Борис Грінченко, II, 1963, 307);
//  у знач. прикм. Цікаво було бачити обличчя й очі [шпіона] в той час. Але туманний вечір, насунена шапка й настовбурчений ковнір заважали (Мирослав Ірчан, II, 1958, 16); Розвідник, сердито блимаючи на полоненого з-під насунутої вушанки, пояснив, що хотів знати, як в угорській армії вітаються (Олесь Гончар, III, 1959, 212).