НАСТУ́ПНИК, а, чол.
1. Той, хто змінює кого-небудь на якомусь посту, займає місце або посаду свого попередника. Наступником Чингіс-хана, «великим ханом», став третій його син Угедей (Історія СРСР, I, 1956, 76); — І римський первосвященик, наступник святого Петра, підкорив своєму престолові всіх королів і всіх володарів землі (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 150);
// Продовжувач чиєї-небудь діяльності, чиїхось традицій. Грабовський був вірним і гідним наступником і продовжувачем традицій Шевченка в українській революційній поезії (Історія УРСР, I, 1953, 562); * Образно. Перша Програма партії, прийнята II з’їздом РСДРП, була прямим ідейним наступником основоположних документів марксизму (Комуніст України, 7, 1963, 47).
2. книжн., рідко. Особа, яка одержала спадщину або яка має право на одержання її. Йому вважалося найпростішим, найнатуральнішим — дочекатися з сина.. гідного наступника його капіталів (Іван Франко, VIII, 1952, 394).