НАСТРІ́ЧУ, присл., розм. Те саме, що назустріч. Що, якби вийти отак настрічу вітру (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 262); Ідуть [діти] настрічу сонцю золотому (Іван Франко, X, 1954, 52); Очутився [Кметик] на громадських сіножатях, дивується дуже, що старий бузьок [бусол] не вилетів йому настрічу (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 122).
НАСТРІЧУ
Тлумачення слова