НАСТОВБУ́РЧЕНИЙ, рідко НАСТОБУ́РЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до настовбурчити, настобурчити. Такий він маленький і бідолашний, .. з настовбурченими вперед вусами та миршавою борідкою (Андрій Головко, II, 1957, 346).
2. у знач. прикм. Піднятий вверх, поставлений сторч. Був [Васюта] парубок увесь білявий .. і з цілою копицею настобурченого русявого волосся на голові (Борис Грінченко, II, 1963, 348); Дід увесь затрусився, голова й борода ходором заходили, а очі з-під настовбурчених брів, як вугілля, запалали (Панас Мирний, IV, 1955, 257); Коли підріс [Федя], то зрозумів, що він не тільки рудий, але ще й дуже некрасивий з своїми смішними настовбурченими вухами (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 42);
// З піднятим вверх пір’ям, волоссям, шерстю і т. ін. Зробився [папуга] сердитий і сидів на жердці, настовбурчений і мовчазний (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 125).
3. у знач. прикм., перен. Збуджений неприємним хвилюванням; похмурий, незадоволений, насуплений. Стоїть [батько] настовбурчений, насупивши брови і міцно зціпивши зуби (Андрій Головко, II, 1957, 389); У вагоні.. головний інженер знайшов настовбурченого вагоновода Шевченка і заплакану кондукторку Катерину (Іван Сенченко, Опов., 1959, 150).