НАСТОЯ́ТЕЛЬ, я, чол.
1. Начальник чоловічого монастиря; ігумен. До Верхівні часто їздить настоятель монастиря (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 53).
2. Старший священик православної церкви. Після служби духовенство виходило на водосвященіє [водосвяття]; настоятель ішов попереду (Олекса Стороженко, I, 1957, 259); Прибули [Гузь з обозом] на Куренівку, прямо до обійстя настоятеля церкви (Федір Бурлака, М. Гонта, 1959, 17).
3. діал. Спадкоємець. Зять [Миколи] пам’ятав, що живе в тестя у приймах і що він настоятель на Джерине поле й ґрунт (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258).