НАСТА́ВНИК, а, чол.
1. Той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель. Назіра знала, що Юрському треба все говорити. Він же її перший наставник і вихователь (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 382); Посіяне вчителем у дитячі душі зерно знань, добра й правди залишає назавжди пошану й любов до свого наставника в житті (Літературна Україна, 6.IV 1962, 4).
2. діал. Наглядач. — Не балакай один із другим, але роби! — гримав Петрусь [на хлопців], удаючи наставника (Лесь Мартович, Тв., 1954, 150); Після чотирьох тижнів непосильно важкої праці лісорубів наставники, що приймали виконану роботу, відкинули половину складеного у стоси дерева як такого, що нібито не відповідало вимогам фірми (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 97).