НАСЛІ́ДУВАЧ, а, чол.
1. Той, хто наслідує кого-, що-небудь. Шевченко знав, що справжній творець повинен бути самобутнім, оригінальним художником, а не наслідувачем (Літературна газета, 2.VI 1949, 2).
2. чого. Той, хто наслідує чиї-небудь погляди, дотримується якогось учення; послідовник. В нашій республіці є немало наслідувачів славного почину Валентини Гаганової (Комуніст України, 7, 1962, 56); Йосип Яковлевич Магомет — один з славних наслідувачів геніального перетворювача природи [І. В. Мічуріна] (Василь Минко. Повна чаша, 1950, 69).