НАСІ́ННИК, а, чол.
1. Рослина, плід рослини, а також зерна, бульби і т. ін., залишені на насіння. Жовтавими острівками-цятками плавали на зеленому фоні [тютюнів] вершечки насінників (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 256); Насінники капусти зберігають у спеціально побудованих сховищах (Колгоспник України, 2, 1957, 37);
// Дерево, залишене при суцільному вирубуванні лісу для обсіменіння лісосік. На полі піднялись угору жайворонки, заворкували на дубі-насіннику горлиці, закували зозулі (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 314).
2. Ділянка, відведена для вирощування рослин на насіння разом з такими рослинами. В порівнянні з минулим роком площа насінників трав на Україні збільшилася на сотні тисяч гектарів (Радянська Україна, 28.VI 1951, 2); Насінники, як правило, виділяють із загальних посівів з кращим травостоєм, не уражених повитицею та іншими карантинними бур’янами (Колгоспна виробнича енциклопедія, II, 1956, 98).
3. Фахівець з насінництва. В кооперативах і народних маєтках [Куби] ще не вистачає бригадирів, нормувальників, садівників, рільників, пташників, насінників (Радянська Україна, 20.V 1963, 3).