НАЩО, присл.
1. Те саме, що навіщо. О люди! люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди, не собаки! (Тарас Шевченко, II, 1963, 411); — І нащо тільки той Левко до лісу поїхав? Зовсіяі не стережеться (Михайло Стельмах, I, 1962, 605); — Мене не пустили обідати, та ще й кажуть, що не заплатять за сей день нічого. Нащо, мовляв, спізнюєшся! (Леся Українка, III, 1952, 492); Як ти стомивсь, мій тату, орле… Чого стоїш? Нащо мовчиш?.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 233); Вона знає, нащо ховає ті гроші (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 88); Він усе думав, нащо то бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми (Нечуй-Левицький, II, 1956, 189).
2. Уживається як сполучне слово в підрядному допустовому реченні. Нащо Рубець несмілий, тихий, — і той за обідом, цокнувшись з Колісником, випив за здоров’я земляка-упорядчика (Панас Мирний, III, 1954, 288); Нащо вже Килина Скибівна — стоїть скраю чорнява, хороша-прехороша, вогонь-дівка, а й та зараз тиха стоїть, задумана (Андрій Головко, I, 1957, 299).