НАЩЕБЕТАТИСЯ, ечуся, ечешся, док., розм.
1. Те саме, що нащебетати 1. [Хор:] Цілував, цілував — Не націлувався, А в саду соловей Не нащебетався (Іван Кочерга, П’єси, 1951, 201).
2. Наговоритися досхочу (про веселу жіночу мову). Приходили раз по раз люди одвідати нас, а найбільш тих молодиць-жалібниць убігало, що вони було в нас і нащебечуться і наплачуться (Марко Вовчок, I, 1955, 232); Лише коли роздягла [Надія], обігріла Юрасика, нащебеталася, згадала про іноземця (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 130).