НАРИНАТИ, ає, недок., НАРИНУТИ, не, док.
1. Поширюватися, прибувати, набігати великою масою, швидко, у стрімкому русі (про вітер, воду, гази, запахи і т. ін.). В долину наринав теплими хвилями вітер і сповнював загадковим шумом ліс (Натан Рибак, Час, 1960, 664); Розливався веснами широкою повінню старий Дніпро. Наринали води з верхів’я, бистрі, холодні, могучі (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 237); Хоу би ще наринула буря (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 98);
// безос. Як наринуло води з моря, весь день не спадає (Словник Грінченка);
// перен. Приходити, з’являтися у великій кількості (про людей). [Катрич:] Покупців туди наринуло багато… (Захар Мороз, П’єси, 1959, 294).
2. перен. Охоплювати кого-небудь, з’являтися у великій кількості (про думки, спогади і т. ін.). Вони [спогади] самі наринули на мене, наче хтось невидимий розмотував великий клубок ниток (Ірина Вільде, Пов. і опов., 1949, 5); Несподівано наринули [на Довбуша] спомини. Згадав своє безрадісне дитинство (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 143).