НАРУКА́ВНИК, а, чол.
1. Чохол, який надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь. Стоїть угорі, над усіма, дівчина-барабанщиця в захисних окулярах, в нарукавниках до ліктів (Олесь Гончар, Новели, 1954, 140).
2. заст. Манжети, прикріплені до сорочки, блузи і т. ін. Обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники (Нечуй-Левицький, III, 1956, 117).