НАРУ́ЧНИКИ, ів, мн. (одн. наручник, а, чол.). З’єднані ланцюжком металеві кільця, що їх надівають на руки заарештованим. Солод.. заклав руки за спину, ніби відчував на них наручники (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 402); В заарештованого перев’язана голова, руки його зчеплені наручниками (Ярослав Галан, I, 1960, 407); * У порівняннях. Та не вирватись їй, бо руки, як залізні наручники, її руки здавили (Андрій Головко, II, 1957, 175).
НАРУЧНИКИ
Тлумачення слова