НАРУБУВАТИ, ую, уєш, недок., НАРУБАТИ, аю, аєш, док. у перех.
1. Зрубувати яку-небудь кількість чогось. Нарубала [лисичка] дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде (Українські народні казки, 1951, 28); Хворосту вмить нарубавши, де берег стрімкий височіє, Ми юнака поховали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 211);
// Рубаючи, заготовляти певну кількість чого-небудь. Цілими днями сидів [Павло] на печі, іноді виходив з хати, щоб принести води або нарубати дров (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 371).
♦ Нарубати дров див. дрова.
2. гірн. Відколюючи від пласта, видобувати яку-небудь кількість корисних копалин. Вони вертали після зміни, нарубавши ешелон вугілля (Юрій Яновський, Мир, 1956, 268); Не злічити, як багато нарубав вугілля тато (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 174).