НАРОКОМ, присл., розм.
1. Навмисне, з певною метою. — Чи ти вже мене узявсь нароком занапастити..? (Марко Вовчок, I, 1955, 174); Лотоків я не заставлю, Ще й нароком так підправлю, Щоб вода з крутих коліс Кипнем рвалася, як біс (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 195).
2. Жартома, жартуючи. Ти, козаче-заволока, Любиш мене ти нароком (Павло Чубинський, V, 1874, 58).