НАРЯ́ДНИК, а, чол. Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь. Товпилися колгоспники, призначені нарядником на возовицю сіна (Михайло Шолохов, Підн. цілина, перекл. за ред. Хуторяна, 1940, 169); Цеховий комітет вирішує питання кращої організації праці майстрів, про звільнення від непотрібної роботи нормувальників і нарядників цеху (Робітнича газета, 24.V 1962, 2).
НАРЯДНИК
Тлумачення слова