НА́РІЗНИЙ, а, е. Окремий, поодинокий, не зв’язаний з іншими. Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені, коли враз почув, що в юрмі починає притихати, а серед нарізних покликів молдуван співучий голос пана писаря бере гору над затихаючою бурею (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 204);
// Інший, не один і той самий. Кожному упала нарізна дорога, — Смілому багата, смирному убога (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 273); Отож нарізними підемо ми шляхами, І тінь ненависті, що впала поміж нами, Хай упаде тепер на наших ворогів (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 296).
НАРІЗНИ́Й, а, е, спец.
1. Який має на своїй поверхні нарізи. У Волгограді вчені і новатори розробили і освоїли випуск азбоцементних труб з нарізкою і нарізними муфтами (Робітнича газета, 25.II 1966, 2); Хай токарний верстат у бригаді дівчат В новім ритмі шумить, Хай розмотує нить Із болванок стальних, Із болтів нарізних (Любов Забашта, Нові береги, 1950, 13).
2. Який використовують для нарізування. Нарізні комбайни.