НАПИВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., НАПИТИСЯ, п’юся, п’єшся; наказ. сп. напийся; док.
1. Досхочу пити що-небудь, угамовувати спрагу. Іде святий Петро Та, йдучи в Рим благовістити, Зайшов у гай води напитись І одпочити (Тарас Шевченко, II, 1963, 283); Нахилившись, Ганна зачерпнула пригорщею води, напилася всмак (Олесь Гончар, II, 1959, 265); * Образно. — Ох, і сьорбнув же я тоді горенька, і напився ж біди! (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 7).
♦ Хоч води напийся — те саме, що Хоч з лиця воду пити (пий) (див. вода). От Петро — багатир, хазяйська дитина, не тинявся по наймах… Ще до того веселий, моторний і з лиця гарний, хоч води напийся (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 25); Як води напитись — дуже швидко, дуже просто. Позбувся Микита, як води напитись, батьківщини та й не знав довго про свою пригоду (Любов Яновська, I, 1959, 303).
2. Уживаючи спиртні напої, ставати п’яним. Ой, у полі билинонька колихається, А в шиночку вдовин син напивається (Українські народні ліричні пісні, 1958, 283); Він напивався, а потім п’яний вештався по слобідських вулицях (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 40); А прийде ввечері товариство.. Наїдяться, нап’ються, погуляють, — та й з двору, й Чіпка з ними! (Панас Мирний, I, 1949, 403); [Гаврило:] Напитися не міг ніколи я і тверезим себе не пам’ятаю (Олександр Корнійчук, I, 1955, 230).
♦ Напитися до самісіньких риз див. риза.
3. перен. Убирати в себе вологу. — Як прийде велика вода, то змінить весь край. Уволю нап’ється дніпрової степ і зазеленіс… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 313);
// Жадібно вбирати в себе, поглинати що-небудь. Напивались [ми з Стасиком] різким осіннім повітрям, яке грало на сонці, наче шампан (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 248).