НАПУ́ТНИК, а, чол., заст. Наставник. Саіб був дуже розумний хлопець і вчився так добре, що незабаром став трохи не розумнішим за свого напутника і вчителя (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 15); — Мамо, ви знаєте, хто це до нас завітав? .. Це дочка мого найкращого напутника (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 169).
НАПУТНИК
Тлумачення слова