НАПУСКАТИ, аю, аєш, недок., НАПУСТИТИ, ущу, устиш, док., перех.
1. Давати можливість чомусь проникати куди-небудь, заповнювати, займати собою що-небудь у якійсь кількості. Бабина онука, дівчина, знай снувала з хати в сіни, а з сіней в хату, та напускала холоду (Панас Мирний, I, 1949, 317); Уже поблискувало [на дні водойми] дзеркало води, що її тільки почали напускати (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 208); Кожний раз такого диму з тютюну напустить [майор] на всю хату, що я аж млію (Леся Українка, III, 1952, 519); — Насипали ми височенну греблю, збудували млин. А в став напустили різної риби (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 74);
// Дозволяти, давати можливість комусь увійти, в’їхати і т. ін. куди-небудь у якійсь кількості; впускати. Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Во напустили б і чужих (Іван Котляревський, I, 1952, 279).
♦ Напускати дурману див. дурман; Напускати (напустити) туману див. туман.
2. на кого, розм. Направляти, посилати когось проти кого-небудь (з метою нападу і т. ін.). Заводив він у думках свого товариша в темні лісові нетрі, напускав на його розбійників, ..тоді сам вибігав з-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Степан Васильченко, I, 1959, 164);
// Намовляти, підбурювати, підбивати когось проти кого-небудь; нацьковувати. — Тебе так і шпигає щось зайняти, розгнівати матір, напустити її, розгнівану, на мене (Панас Мирний, IV, 1955, 82).
3. розм. За марновірними уявленнями — з участю надприродних сил насилати на кого-небудь (біду, страждання, горе і т. ін.). [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (Мирослав Ірчан, I, 1958, 224); — Може, це він пошесть нам напускає? (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 108).
♦ Напускати (напустити) ману див. мана.
4. у сполуч. із сл. на себе, розм. Надавати своїй поведінці, зовнішності неприродного вигляду, характеру і т. ін. Розповідає біду свою Щур, зітхає, журно головою похитує, та й сам собі вже дивується, чи це справді йому така туга, чи більше напускає на себе (Степан Васильченко, I, 1959, 234); Він навмисне напускає на себе начальницьку стриманість і навіть суворість (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 22); Я напустила на себе поважний вид (Іван Франко, IV, 1950, 362); Він розкланявся, поусміхався туди й сюди, намагаючись напустити на себе недбалу жартівливість (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 355);
// Виражаючи невдоволення, хмурити, зсувати брови, морщити лоба. Андрій Коваль напускав брови (Яків Качура, II, 1958, 21); Продає тут маківники якась огрядна молодиця.. Непривітна, Напустила брови, як пущик (Марко Вовчок, VI, 1956, 290).
5. Насовувати, спускати на що-небудь (про волосся, одяг і т. ін.). Дівчата, навпаки, передусім, помічають молодого сержанта. Спотикаючись на рівному, вони напускають свої барвисті шалі на самі брови і проходять, зашарівшись (Олесь Гончар, Новели, 1954, 25); Почав [Вітя] визиратись: зіб’є кучері на голові, напустить їх хмарою на чоло, тряхне головою — одірватись не може (Степан Васильченко, II, 1959, 180).