НАПУЧУВАТИ

НАПУЧУВАТИ, ую, уєш і НАПУЧАТИ, аю, аєш, недок., НАПУТИТИ, учу, утиш, док., перех. Давати комусь поради, настанови і т. ін.; навчати чого-небудь; повчати, радити. — Якби він був твій жених, то ти й тоді не повинна ховатись з ним по закутках, — напучувала далі Навроцька (Нечуй-Левицький, V, 1966, 232); [Жураківський:] Люди в селі напучали його: чого це ти дурнем ростеш.., кажи, нехай [дядько] дає вчитись (Степан Васильченко, III, 1960, 299); Пригадав [Любчик] материні слова. Вона напучувала його завжди, казала, щоб не брав на себе зайвого (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 155); — Данило, дарма що гультяй, .. взявся б за розум, коли б йому трапилася підхожа дружина та напутила як слід (Любов Яновська, I, 1959, 168);
//  Давати вказівки, поради, висловлювати побажання кому-небудь (перев. перед відправленням у дорогу або початком якої-небудь справи). Дорогою вона напучувала Ніну: — Плани уроків неодмінно зберігай, вони тобі придадуться (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 217); Устим Сидорович неквапливо і нудно напучував механізаторів: — Значить, по порядку так: приїдете на станцію — зайдіть до начальника або завідувача відділу перевозок… (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 307); Він [директор] вважав своїм обов’язком як слід напутити від’їжджаючих, бо ж не по дитячі іграшки їдуть — за машинами! (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 308).
 Напучувати (напучити, напутити) на добру путь — навчати чого-небудь, виховувати добрі навики. [Печариця:] Батько — велике слово, велика річ! Він тебе годував, ростив… на добру путь напучував… (Панас Мирний, V, 1955, 163).