НАПРОРОКУВАТИ

НАПРОРОКУВАТИ, ую, уєш і НАПРОРОЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь. Помилився Пакришень, коли напророкував отому крислатому комнезамівському дубові.. довгого віку (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 446); — Однаково збудеться все, що л отут напророчила (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 87);
//  Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь. — Вража дівчино! — каже [Тиміш], — напророкувала мені лихо! (Марко Вовчок, I, 1955, 54); — Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! — Ми молили собі у господа хлопчика (Олекса Стороженко, I, 1957, 138).