НАПРА́ВНИК, а, чол.
1. Фахівець, майстер, який лагодить, направляє що-небудь.
2. розм. Той, хто направляє (у 6, 7 знач.). То такий порадник, тільки на зле направник (Словник Грінченка); Радивон.. не розгубився з хвали. Із властивою йому доброю звичкою відзначив своїх направників, радників (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 89).